Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року Справа № 906/1568/15

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед"на постановувід 12.01.2016Рівненського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Житомирської області № 906/1568/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед"до Новоград-Волинської районної державної адміністраціїпростягнення 95900,00грн,за участю представників: позивача - Кузьменко С.М.відповідача -Марчук Т.В.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.11.2015 у справі №906/1568/15 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Огороднік К.М., судді Коломис В.В., Тимошенко О.М.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" (далі - позивач) до Новоград-Волинської районної державної адміністрації (далі - відповідач) про стягнення 95900,00грн.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 216, 220, 222, 224, 225, 226, 229 Господарського кодексу України, п. 187.7 ст. 187, пп. "в" п. 193.1 ст. 193, пп. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194, п. п. 200.1 - 200.4, 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що оскільки за час прострочення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару до податкового законодавства внесені зміни, відповідно до яких на поставлений відповідачеві товар має нараховуватись ПДВ в розмірі 7%, внаслідок чого, отримавши грошові кошти за товар, ціна якого визначалась на час укладення договору поставки без ПДВ, позивач змушений самостійно сплатити вказаний податок до бюджету, в зв'язку з чим поніс додаткові витрати в розмірі нарахованого на вартість поставленого товару податку на додану вартість в сумі 95900,00грн, у судів попередніх інстанцій відсутні підстави для висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу відповідач не надав.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 14.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" (постачальник) та Новоград-Волинською районною державною адміністрацією (замовник) укладено договір №1т, за умовами якого постачальник зобов'язується у 2013 році поставити замовнику автомобіль спеціального призначення (код предмета закупівлі - 29.10.5) - кабінет діагностичний рухомий "КРАС" ТУ У 26.6 - 38183326 - 003:2012 (далі - товар), зазначений в специфікації (додаток 1), а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його (п.1.1 договору); найменування, номенклатура, асортимент та кількість товару зазначено в специфікації, що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною (п.1.2 договору); загальна сума цього договору складає 1370000,00грн без ПДВ (п.3.1 договору); товар не оподатковується ПДВ згідно пп. 197.1.27 п. 197.1 ст. 197 розділу V Податкового кодексу України (п.3.2 договору); оплата за товар, який надано постачальником, проводиться за фактом поставки протягом 10 календарних днів у разі наявності та в межах відповідних бюджетних призначень (п.4.1 договору); договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013, але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.10.1 договору).

На виконання умов договору від 14.11.2013, позивач поставив відповідачеві товар, визначений специфікацією, що підтверджується видатковою накладною №СФ-00032 від 13.12.2013, довіреністю відповідача на отримання товару №34 від 12.12.2013, а також актом здавання-приймання медичного обладнання від 13.12.2013.

Втім, у визначений договором строк відповідач не виконав зобов'язання з оплати поставленого товару.

Між тим, за час прострочення відповідачем виконання свого грошового зобов'язання до Податкового кодексу України внесені зміни, відповідно до яких поставка виробів медичного призначення, які на момент укладення договору поставки були звільнені від оподаткування податком на додану вартість, стала оподатковуватись ПДВ за ставкою 7%.

Новоград-Волинська районна державна адміністрація оплатила поставлений товар 14.04.2015, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 14.04.2015

Зазначаючи про те, що на момент проведення відповідачем оплати за товар після зазначених законодавчих змін позивач як постачальник відповідно до Податкового кодексу України був зобов'язаний нарахувати собі податкові зобов'язання з ПДВ за ставкою 7% від вартості товару і сплатити податок до бюджету, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Новоград-Волинської районної державної адміністрації 95900,00грн збитків, в розмірі нарахованого на вартість поставленого товару податку на додану вартість, який він сплатив до бюджету. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. ст. 530, 599, 610, 623, 692 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір у справі та відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зміна норм законодавства, яке діяло на час укладення між сторонами договору, не є підставою для визнання однієї із сторін правочину винною у понесених іншою стороною витратах, оскільки за порушення зобов'язання сторони несуть відповідальність, передбачену умовами договору та нормами законодавства.

Втім, такі висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасним, тобто, такими, що стали наслідком порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У частині 1 ст. 225 Господарського кодексу України зазначено про те, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В обґрунтування заявленого позову позивач послався на те, що у визначений договором строк замовник не виконав зобов'язання з оплати поставленого товару і ця обставина не є спірною.

Між тим, в період прострочення боржника, Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", який набрав чинності 01.04.2014, та Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо усунення окремих неузгодженостей норм законодавства" внесені зміни до Податкового кодексу України.

Так, п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України було доповнено підпунктом "в", згідно з яким операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 7% відсотків.

При цьому, пп. 197.1.27 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України, відповідно до якого на момент підписання договору поставки та фактичної поставки позивачеві передбаченого договором товару, від оподаткування ПДВ звільнялися операції з постачання виробів медичного призначення, був виключений.

Згідно з п. 187.7 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом.

Посилаючись на вказані законодавчі приписи та обставини, позивач зазначив, що внаслідок прострочення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманого товару він як постачальник був зобов'язаний нарахувати собі податкові зобов'язання з ПДВ за ставкою 7% від вартості поставленого товару на дату отримання від відповідача коштів за товар і сплатити до бюджету цей податок, який на момент укладення договору і поставки відповідачеві товару не був включений в ціну медичного обладнання, тобто, поніс додаткові витрати в складі вартості товару, які вважає збитками.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміна норм законодавства, яке діяло на час укладення між сторонами договору, не є підставою для визнання однієї із сторін правочину винною у понесених іншою стороною витратах, відтак невиконання відповідачем податкових зобов'язань чи порушення приписів податкового законодавства не визнається за Цивільним кодексом України підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності у вигляді збитків.

Втім, колегія суддів вважає, що такі висновки стали наслідком не надання судами належної оцінки правовідносинам сторін за справою, які регулюються не податковим законодавством, адже, предметом доказування у справі є не податкові зобов'язання відповідача та/або наслідки невиконання ним цих зобов'язань, а його зобов'язання з оплати товару, отриманого за договором поставки, та наслідки неналежного виконання саме цих зобов'язань.

При цьому, попередні судові інстанції не врахували та не надали оцінку тим обставинам, що заявлена до стягнення сума фактично є складовою вартості товару, яка на момент укладення договору і поставки товару не була включена в його ціну з-за звільнення від оподаткування податком на додану вартість, втім, як зазначає позивач, на момент виконання відповідачем простроченого зобов'язання з оплати товару цей податок мав бути нарахований і включений до вартості товару, отже, отримавши кошти за товар, позивач нарахував собі податкове зобов'язання і сплатив податок до бюджету, внаслідок чого недоотримав від відповідача частину вартості товару, яка і вимагається ним до стягнення.

На підтвердження заявлених вимог позивачем подано податкові декларації з ПДВ за квітень - серпень 2015 року, платіжні доручення за травень-вересень 2015 року із зазначенням сплачених сум ПДВ, якими останній, посилаючись на законодавчий обов'язок внесення суми ПДВ з оплаченого відповідачем товару, доводив розмір своїх позовних вимог.

Однак, ні обставини дійсного виникнення у позивача податкових зобов'язань за наслідком оплати відповідачем товару в 2015 році, ані сума таких зобов'язань та фактична її сплата до бюджету, а отже, відповідно, чи виник у відповідача борг на суму, заявлену до стягнення, судами не встановлювались та не оцінювались.

Наведене свідчить, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язується законність вирішення спору по суті.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі та не з'ясування обставин, від яких залежить законність рішення є підставою для скасування оскаржуваних судових актів та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 у справі Господарського суду Житомирської області № 906/1568/15 та рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11.2015 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк